Комплект з 2 книг Ілларіона Павлюка

Кн1:Я бачу, вас цікавить пітьма

Кримінальний психолог Андрій, який пройшов війну в Афганістані, вирушає у маленьке далеке село для розслідування таємничого зникнення дівчинки. Він відчуває, що зобов’язаний врятувати дитину, оскільки й життя його дочки зараз під загрозою. Під час слідства чоловік виявляє, що у цій місцевості полює серійний маніяк. Згодом він розуміє, що реальність зовсім не така, як здається на перший погляд. Чи це тільки у цьому богом забутому місці? Андрій змушений з’ясувати правду якомога швидше, щоб врятувати не тільки дитину, а й себе.

Чоловік намагається розібратися в темних куточках людської душі та світу навколо нього. Він стикається з байдужістю селян до зникнення дівчинки й діяльності жорстокого вбивці у них під носом. Крім цього, доводиться боротися з незрозумілими містичними силами, що протидіють розслідуванню. Справа виявляється заплутанішою, ніж можна було подумати, й навіть покинути село стає не так просто.

Психологічний трилер «Я бачу, вас цікавить пітьма» змішав детектив, містику й драму. У ньому можна побачити біблійні мотиви та відсилання до грецьких міфів й інших творів літератури й живопису. Автор використовує жанр лише як інструмент, завдяки якому досліджує темні глибини душі головного героя і не тільки його. Майстерно поєднуючи реальність і вигадку, Ілларіон створює напружену атмосферу, де важко зрозуміти, що є правдою, а що ні. Навіть дизайн обкладинки наче відображає вираз «Якщо ти довго вдивляєшся у прірву, то прірва починає вдивлятися в тебе», натякаючи на містичність подій, що чекають на читача.

Письменник порушує питання моралі, пошуку істини й відданості цьому шляху, боротьби з власними страхами й травмами й те, як вони впливають на нас. Це книга для шанувальників містичних детективів, напружених трилерів, історій, сповнених психологічного напруження, і тих, хто готовий таки подивитися у прірву

Кн2:Книга Еміля

Еміль не вміє спати. Взагалі. А його мама час від часу все забуває, не впізнає сина та не пам’ятає власного імені. Щоб їй допомогти, у Еміля є ритуал, якому треба слідувати до останнього слова.

Вдвох вони переїжджають туди, де їх ніхто не знає, — на засніжений острів, де доводиться жити у школі. І якось вночі у порожніх шкільних коридорах лунає дзвінок телефона. Еміль підіймає слухавку та впізнає голос брата, що помер кілька років тому: «Допоможи мені повернутися!».

Та як повернути того, хто помер? Як не втратити себе у світах, де між можливим і неможливим — тонка межа, а кожна помилка може коштувати життя? Що насправді забула мама Еміля? І чи варто їй це нагадувати?